крикун
КРИКУН, а, ч. 1. Той, хто часто кричить; горлань. - Он який крикун вистрибує! - переводила [Пистина Іванівна] очі на сина (Мирний, III, 1954, 191); І тут нараз яка ж зміна! Замість шаленого крикуна просто хлопчик-душка (Фр., IV, 1950, 458); // Сварлива людина. За старшого над людьми тут ротмістр Гессен, крикун І грубіян з німецьких колоністів (Гончар, Ц, 1959, 354).
2. перен., зневажл. Галасливий фразер; базіка. Буває так між нами: Хто робить - той мовчить, а вірять Крикунам (Бор., Тв., 1957, 142); Крикуни.. кричали: «Вірш, слізьми що напоєний, Є негарний» (Фр., XIII, 1954, 436); Демагоги й крикуни.. намагаються ширити нігілістичні погляди на радянську літературу (Про багатство л-ри, 1959, 75).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | крикун | крикуни |
Родовий | крикуна | крикунів |
Давальний | крикунові, крикуну | крикунам |
Знахідний | крикуна | крикунів |
Орудний | крикуном | крикунами |
Місцевий | на/у крикуні, крикунові | на/у крикунах |
Кличний | крикуне | крикуни |