кримінальник
КРИМІНАЛЬНИК, а, ч. 1. розм. Карний злочинець. - Ти, злодію, .. кримінальнику, зараз мені забирайся відси! - кричав запінений підмайстер (Фр., І, 1955, 227); Вона.. з огидою почала їсти бурду, принесену двома кримінальниками у брудному відрі (Хижняк, Тамара, 1959, 144).
2. заст. Арештант. Зараз-таки назвала мене жінка кримінальником: через те, що обстрижений (Март., Тв., 1954, 206).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кримінальник | кримінальники |
Родовий | кримінальника | кримінальників |
Давальний | кримінальникові, кримінальнику | кримінальникам |
Знахідний | кримінальника | кримінальників |
Орудний | кримінальником | кримінальниками |
Місцевий | на/у кримінальнику, кримінальникові | на/у кримінальниках |
Кличний | кримінальнику | кримінальники |