наголовач
НАГОЛОВАЧ, а, ч. 1. Круговий ремінь вуздечки, що йде від вудил поза вуха. [Семен (зняв з одвірка наголовач і віжки): ] Я піду осідлаю вам коня (Галан, І, 1960, 508).
2. діал. Наголовок (у 1 знач.). Целя в літнім бронзовім пальті і в білім солом'янім капелюсі з широкими крисами і червоно-жовтою кокардою на наголовачі спішила на пошту (Фр., II, 1950, 306); Витягнув.. Гаврило невеличку крисаню з круглим стіжкуватим наголовачем (Ков., Світ.., 1960, 130).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | наголовач | наголовачі |
Родовий | наголовача | наголовачів |
Давальний | наголовачеві, наголовачу | наголовачам |
Знахідний | наголовач | наголовачі |
Орудний | наголовачем | наголовачами |
Місцевий | на/у наголовачі, наголовачу, наголовачеві | на/у наголовачах |
Кличний | наголовачу | наголовачі |