направник
НАПРАВНИК, а, ч. 1. Фахівець, майстер, який лагодить, направляє що-небудь.
2. розм. Той, хто направляє (у 6, 7 знач.). То такий порадник, тільки на зле направник (Сл. Гр.); Радивон.. не розгубився з хвали. Із властивою йому доброю звичкою відзначив своїх направників, радників (Горд., Дівчина.., 1954, 89).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | направник | направники |
Родовий | направника | направників |
Давальний | направникові, направнику | направникам |
Знахідний | направника | направників |
Орудний | направником | направниками |
Місцевий | на/у направнику, направникові | на/у направниках |
Кличний | направнику | направники |