нарукавник
НАРУКАВНИК, а, ч. 1. Чохол, який надягають поверх рукава, для захисту від чого-небудь. Стоїть угорі, над усіма, дівчина-барабанщиця в захисних окулярах, в нарукавниках до ліктів (Гончар, Новели, 1954, 140).
2. заст. Манжети, прикріплені до сорочки, блузи і т. ін. Обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники (Н.-Лев., III, 1956, 117).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | нарукавник | нарукавники |
Родовий | нарукавника | нарукавників |
Давальний | нарукавникові, нарукавнику | нарукавникам |
Знахідний | нарукавник | нарукавники |
Орудний | нарукавником | нарукавниками |
Місцевий | на/у нарукавнику | на/у нарукавниках |
Кличний | нарукавнику | нарукавники |