начальницький
НАЧАЛЬНИЦЬКИЙ, а, е. 1. Прикм. до начальник; належний йому. Де-не-де варта зупиняла їх - приходилось показувати начальницькі знаки, щоб пропустила (Фр., VI, 1951, 107); Чомусь завжди виходило так, що в першу чергу в начальницький кабінет заходили люди, які, напевне, могли б і почекати (Донч., VI, 1957, 520).
2. Самовповнено-суворий, сповнений владності, пихи. - Чи не спромоглися б ви привезти мені кілька хур битого каміння своїми волами та кіньми?.. - говорив писар вже не начальницьким, а благаючим солоденьким голосом (Н.-Лев., IV, 1956, 158); Його басистий начальницький голос лунав зухвало і самовпевнено то в одній, то в іншій кімнаті (Грим., Подробиці.., 1956, 17); // Власт. начальникові (самовпевненому, суворому, владному). Хочу говорити спокійно, навіть з деякою байдужістю й начальницькою суворістю (Збан., Малин. дзвін, 1958, 175); Сідає [Захар Лукич], приміряється. Прибирає начальницьку позу (Підс., Жарти.., 1968, 23).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | начальницький | начальницька | начальницьке | начальницькі |
Родовий | начальницького | начальницької | начальницького | начальницьких |
Давальний | начальницькому | начальницькій | начальницькому | начальницьким |
Знахідний | начальницький, начальницького | начальницьку | начальницьке | начальницькі, начальницьких |
Орудний | начальницьким | начальницькою | начальницьким | начальницькими |
Місцевий | на/у начальницькому, начальницькім | на/у начальницькій | на/у начальницькому, начальницькім | на/у начальницьких |