небуття
НЕБУТТЯ, я, с . Стан, коли припиняється існування, життя, буття. Мені здавалось, що я перестаю бути. Просто розтаю у небутті - і все (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 42); З подякою.. згадує сьогодні Шевченка радянський народ, який повалив трони з царями і одвіяв їх з половою у небуття (Тич., III, 1957, 325); - Яка дивна сила - життя, її особливо відчуваєш в критичну хвилину, коли стоїш на порозі між буттям і небуттям (Кочура, Зол. грамота, 1960, 410).
Піти (одійти) в небуття - перестати існувати, закінчитися. Він не помре, не має права піти в небуття раніше, ніж побуде вдома, на рідній землі (Збан., Сеспель, 1961, 421); Прошуміли, одшуміли грози, Одійшла у небуття війна (Криж., Під зорями.., 1950, 63).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | небуття | |
Родовий | небуття | |
Давальний | небуттю | |
Знахідний | небуття | |
Орудний | небуттям | |
Місцевий | на/у небутті | |
Кличний | небуття |