невірник
НЕВІРНИК, а, ч. Непостійний, нетвердий у поглядах, стосунках з ким-небудь чоловік. У високій Шебелині білий сніжок тане, Не знаєш ти, невірнику, що з тобов ся стане (Коломийки, 1969, 195); // розм. Той, хто не визнає існування бога, не вірує в нього; безбожник. Біля столу стояв голова невірників, а з ним комсомолець Васько (Панч, II, 1956, 91).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | невірник | невірники |
Родовий | невірника | невірників |
Давальний | невірникові, невірнику | невірникам |
Знахідний | невірника | невірників |
Орудний | невірником | невірниками |
Місцевий | на/у невірнику, невірникові | на/у невірниках |
Кличний | невірнику | невірники |