негучний
НЕГУЧНИЙ, а, е. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. Десь за стіною чути негучні звуки рояля (Коч., II, 1956, 487); Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури - негучний, але дружний спів (Смолич, Мир.., 1958, 72); // Без галасу, шуму; негомінкий У Гершка Мідника придбавши кавуна, Ми десь ховалися поміж гілля нависле, І йшла тоді у нас трапеза негучна (Рильський, II, 1946, 164).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | негучний | негучна | негучне | негучні |
Родовий | негучного | негучної | негучного | негучних |
Давальний | негучному | негучній | негучному | негучним |
Знахідний | негучний, негучного | негучну | негучне | негучні, негучних |
Орудний | негучним | негучною | негучним | негучними |
Місцевий | на/у негучному, негучнім | на/у негучній | на/у негучному, негучнім | на/у негучних |