негідний
НЕГІДНИЙ, а, е. 1. без додатка і рідко для кого - чого, на що. Якого не можна використовувати; непридатний. Немає ніякого криміналу, коли автор вдається до цензури, котра може негідний задля неї твір заборонити (Мирний, V, 1955, 430); От ще остатня надія, - може, буде негідний на службу. Та на лихо собі Карній вдався парубком гарним, - високий, дужий (Л. Укр., III, 1952, 559).
2. без додатка, кого, чого і з інфін. Який не заслуговує на повагу, наслідування і т. ін., не вартий кого-, чого-небудь; недостойний. [Сінон: ] Пророчице! Ох, як благати маю негідний я пречистую тебе? (Л. Укр., II, 1951, 309); - Коли ти тут, великий хаджі, я, раб твій, простий мулла, негідний настановляти парафіян і правити службу... (Досв., Гюлле, 1961, 116).
3. Підлий, нікчемний, мерзенний, безчесний (про людину та її поведінку). Мамо! Закрий мені очі, нехай не дивлюся на того негідного ляха (Номис, 1864, № 863); Горе та ще й велике горе добрим батькам із негідними синами (Вол., Місячне срібло, 1961, 6); // Уживається як лайливе слово (перев. при звертанні). [Бовт:] А ти, негідна та нечемна дитино! То так ти громадську волю робиш! (Фр., IX, 1952, 403); Вона прикусила кінчик язика і мовчала. - Щеня негідне! - враз змінивши тон, гримнув чоловік (Ів., Вел. очі, 1956, 25); //у знач. ім. негідний, ного, ч. Те саме, що негідник. Рутульців се возвеселило, І так їх серце ободрило, Що і негідний скрізь совавсь (Котл., І, 1952, 236).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | негідний | негідна | негідне | негідні |
Родовий | негідного | негідної | негідного | негідних |
Давальний | негідному | негідній | негідному | негідним |
Знахідний | негідний, негідного | негідну | негідне | негідні, негідних |
Орудний | негідним | негідною | негідним | негідними |
Місцевий | на/у негідному, негіднім | на/у негідній | на/у негідному, негіднім | на/у негідних |