обоження
ОБОЖЕННЯ, -я, с. Преображення людини в результаті причастя до Бога, спільності з Ним (стосується лише християнської релігії); ідея "обоження" була центральним пунктом релігійного життя Сходу, навколо якого оберталися всі питання догматики, етики та містики; сповідувати правдиву віру, дотримуватися заповідей, молитися, брати участь в таїнствах – все це необхідно для досягнення обоження, в якому і полягає спасіння людини; християнське обоження означає найвищу спільність з Божественним світлом і причасність Божественній енергії без втрати своєї особистості, взаємопроникнення Бога і людини як двох особистостей.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обоження | обоження |
Родовий | обоження | обожень |
Давальний | обоженню | обоженням |
Знахідний | обоження | обоження |
Орудний | обоженням | обоженнями |
Місцевий | на/у обоженні | на/у обоженнях |
Кличний | обоження | обоження |