обозник
ОБОЗНИК, а, ч. 1. розм. Солдат, який служить в обозі (у 2 знач.). - Військо виїхало з села на облаву. Самі обозники залишилися (Стельмах, II, 1962, 182); І кожен в нас спеціаліст, І всякий шану має, Чи він обозник, Чи танкіст, Чи чоботи латає (Воскр., З перцем!, 1957, 34).
2. перен. Той, хто відстає, тягнеться позаду інших. У великій битві за врожай не повинно бути.. обозників (Рад. Укр., 12.УІ 1963, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обозник | обозники |
Родовий | обозника | обозників |
Давальний | обозникові, обознику | обозникам |
Знахідний | обозника | обозників |
Орудний | обозником | обозниками |
Місцевий | на/у обознику, обозникові | на/у обозниках |
Кличний | обознику | обозники |