обручик
ОБРУЧИК, а, ч. Зменш. до обруч. На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (Нех., Ростіть.., 1947, 64); Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (Н.-Лев., IV, 1956, 7); Крамарі втридорога збували свій крам: паперові гудзики, кишенькові люстерка, позолочені обручики, буси (Чорн., Визволення, 1949, 38).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | обручик | обручики |
Родовий | обручика | обручиків |
Давальний | обручикові, обручику | обручикам |
Знахідний | обручик | обручики |
Орудний | обручиком | обручиками |
Місцевий | на/у обручику | на/у обручиках |
Кличний | обручику | обручики |