обурений
ОБУРЕНИЙ1, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обурити1. Чого шука отся ватага Рабів, обурених на нас? (Пісні та романси.., II, 1956, 265); Покірний син на цей раз не стерпів, ображений і обурений старосвітськими докорами, доводив матері (Горд., II, 1959, 216).
2. у знач. прикм. Сповнений почуття обурення. Мчали обурені юрми, чорні од гніву, грізні (Коцюб., II, 1955, 212); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (Вас., II, 1959, 364); Обурену розповідь Вакуленка Ірина вислухала, не пропустивши жодного слова (Жур., Звич. турботи, 1960, 34).
ОБУРЕНИЙ3, а, е, діал. Повалений, зруйнований. Аж гидко дивитись на панський двір: штахети обурені, хати облуплені, тини теж повалились (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обурений | обурена | обурене | обурені |
Родовий | обуреного | обуреної | обуреного | обурених |
Давальний | обуреному | обуреній | обуреному | обуреним |
Знахідний | обурений, обуреного | обурену | обурене | обурені, обурених |
Орудний | обуреним | обуреною | обуреним | обуреними |
Місцевий | на/у обуреному, обуренім | на/у обуреній | на/у обуреному, обуренім | на/у обурених |