обутий
ОБУТИЙ, а, е, рідко, 1. Дієпр. пас. мин. ч. до обути. Вона, вигідніше сівши в.. кріселко і простягши свої маленькі ніжки, обуті в шовкові пантофлі, прийняла журливо-поважний вид (Хотк., І, 1966, 51); А це як прийшов [Юхим], як упав отак, як є, - обутий, вдягнутий, та й як умер (Головко, II, 1957, 332).
2. у знач. прикм. Забезпечений взуттям. Замуштрували москалі; Нагодовані, обуті І кайданами окуті (Шевч., І, 1951, 245).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обутий | обута | обуте | обуті |
Родовий | обутого | обутої | обутого | обутих |
Давальний | обутому | обутій | обутому | обутим |
Знахідний | обутий, обутого | обуту | обуте | обуті, обутих |
Орудний | обутим | обутою | обутим | обутими |
Місцевий | на/у обутому, обутім | на/у обутій | на/у обутому, обутім | на/у обутих |