однодумець
ОДНОДУМЕЦЬ, мця, ч. 1. Людина однакових з ким-небудь думок, поглядів, переконань. Черниш відчув себе легко, як буває завжди в товаристві найближчих друзів і однодумців (Гончар, III, 1959, 395); Найвища насолода батькові і матері - виростити людину, яка б розуміла їх, поділяла їх точку зору, була їх однодумцем (Логв., Давні рани, 1961, 30).
2. Спільник у якій-небудь справі. Удовольнившись, він прокрадався до когось із своїх однодумців і, пролежуючи день, обмірковував черговий підпал (Епік, Тв., 1958, 251).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | однодумець | однодумці |
Родовий | однодумця | однодумців |
Давальний | однодумцеві, однодумцю | однодумцям |
Знахідний | однодумця | однодумців |
Орудний | однодумцем | однодумцями |
Місцевий | на/у однодумці, однодумцеві | на/у однодумцях |
Кличний | однодумцю | однодумці |