одноосібник
ОДНООСІБНИК, а, ч. 1. іст. Селянин, який не є членом сільськогосподарської артілі. Схопивсь чоловічина з воза, - якийсь одноосібник, може, та й то захудалий (Головко, І, 1957, 304); Зодягнуті колгоспники були краще за одноосібників (Чорн., Потік.., 1956, 411).
2. перен., розм. Той, хто робить що-небудь окремо від інших, своїми силами.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | одноосібник | одноосібники |
Родовий | одноосібника | одноосібників |
Давальний | одноосібникові, одноосібнику | одноосібникам |
Знахідний | одноосібника | одноосібників |
Орудний | одноосібником | одноосібниками |
Місцевий | на/у одноосібнику, одноосібникові | на/у одноосібниках |
Кличний | одноосібнику | одноосібники |