ожирілий
ОЖИРІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до ожиріти. Ожирілий від панських подачок.. адвокат Залуцький, якого пан Луць найняв витягати Крука з в'язниці, .. був незадоволений поведінкою свого клієнта (Козл., Ю. Крук, 1957, 435); // у знач. прикм. - Оце так язик, оце язик! - жартували бійці, розглядаючи ожирілого сотника Приступу (Цюпа, Назустріч.., 1958, 269); [Барабаш:] Самовдоволений, черствий, ожирілий хам! В люди вивели пастушка, а він забув усе, навіть матір рідну... (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 96).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ожирілий | ожиріла | ожиріле | ожирілі |
Родовий | ожирілого | ожирілої | ожирілого | ожирілих |
Давальний | ожирілому | ожирілій | ожирілому | ожирілим |
Знахідний | ожирілий, ожирілого | ожирілу | ожиріле | ожирілі, ожирілих |
Орудний | ожирілим | ожирілою | ожирілим | ожирілими |
Місцевий | на/у ожирілому, ожирілім | на/у ожирілій | на/у ожирілому, ожирілім | на/у ожирілих |