оманений
ОМАНЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до оманити. Була навіть така чутка, що багато шукачів і слідців його [отамана] у руці держали вже, та пускали оманені (Вовчок, І, 1955, 361); Душа оманена так пустошіє: чуття багатий скарб, довір 'я, мрії - все гине, мов від бурі цвіт весни (У. Кравч., Вибр., 1958, 140).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | оманений | оманена | оманене | оманені |
Родовий | оманеного | оманеної | оманеного | оманених |
Давальний | оманеному | оманеній | оманеному | оманеним |
Знахідний | оманений, оманеного | оманену | оманене | оманені, оманених |
Орудний | оманеним | оманеною | оманеним | оманеними |
Місцевий | на/у оманеному, оманенім | на/у оманеній | на/у оманеному, оманенім | на/у оманених |