оповідка
ОПОВІДКА, и, ж., розм., рідко. Те саме, що оповідання 2, 3. Чи не гоже ж то нам буде Словом давнім, брате, Словом трудних оповідок Пісню надпочати..? (Рудан., Вибр., 1937, 239); Микола.., щоб розважити товаришів, почав чергову із своїх оповідок (Гжицький, Опришки, 1962, 27); Пригадує, як колись у школі читала оповідку Стефана Цвейга (Літ. Укр., 8. XII 1967, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | оповідка | оповідки |
Родовий | оповідки | оповідок |
Давальний | оповідці | оповідкам |
Знахідний | оповідку | оповідки |
Орудний | оповідкою | оповідками |
Місцевий | на/у оповідці | на/у оповідках |
Кличний | оповідко | оповідки |