осмілений
ОСМІЛЕНИЙ, а, е, рідко. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до осмілити. Вони спочили трохи, осмілені тишею, звелись і обережно побрели вздовж гір (Коцюб., І, 1955, 351).
2. у знач. прикм. Який осмілів, позбувся почуття страху. Осмілений, скаче Брисько на нього, лиже йому руки, скавулить з радості (Круш., Буденний хліб.., 1960, 87).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | осмілений | осмілена | осмілене | осмілені |
Родовий | осміленого | осміленої | осміленого | осмілених |
Давальний | осміленому | осміленій | осміленому | осміленим |
Знахідний | осмілений, осміленого | осмілену | осмілене | осмілені, осмілених |
Орудний | осміленим | осміленою | осміленим | осміленими |
Місцевий | на/у осміленому, осміленім | на/у осміленій | на/у осміленому, осміленім | на/у осмілених |