оторопілий
ОТОРОПІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до оторопіти. Постукала [Ольга] в вікно. Вийшов заспаний, трохи оторопілий чоловік (Кач., II, 1958, 73); Хотілось підскочити, розцілувати оторопілого Максима. Але вона стримала в собі той порив (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 45).
2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. Боярин оторопілими очима поглядав на натовп (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 222); Сигара заважала йому говорити і він злісно виплюнув її повз оторопілу пику старости (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 116); Він.. аж укляк од несподіванки, й обличчя його якийсь час скидалось на бліду й неживу маску, на якій застиг назавжди оторопілий вираз (Гуц., Передчуття.., 1971, 52).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | оторопілий | оторопіла | оторопіле | оторопілі |
Родовий | оторопілого | оторопілої | оторопілого | оторопілих |
Давальний | оторопілому | оторопілій | оторопілому | оторопілим |
Знахідний | оторопілий, оторопілого | оторопілу | оторопіле | оторопілі, оторопілих |
Орудний | оторопілим | оторопілою | оторопілим | оторопілими |
Місцевий | на/у оторопілому, оторопілім | на/у оторопілій | на/у оторопілому, оторопілім | на/у оторопілих |