панотець
ПАНОТЕЦЬ, тця, ч., заст. 1. Батько стосовно до своїх дітей. - Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! - Так панотець казав своїй дитині (Г.-Арт., Байки.., 1958, 78); Жив тоді у нас старий дід, батьків панотець (Морд., І, 1958, 41).
2. церк. Священик, піп. Не торгувались з старостами, Як те бува з багатирями; Не торгувавсь і панотець (На диво людям та на чудо), За три копи звінчав у будень (Шевч., II, 1963, 269); Панотець повчає любити навіть своїх ворогів і останнім ділитися з людьми, а коли малим Назар Булат заліз у сад до попа і його там спіймали, то трохи не повідбивали печінок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 15).
3. Ввічлива форма звертання до старих поважних чоловіків. - А котра то канарейка защебетала? - шукаючи очима винувату, пита Колісник. - Се я, панотче, кажу, - сміло виступила вперед ще молода молодиця (Мирний, III, 1954, 308); [Матрона (до старого патриція): ] Подивись лишень, панотче, - се що за знак? Плебеї всі стоять і ні один не йде прощаться з ними, а тільки Люцій підійшов близенько до варвара... (Л. Укр., II, 1951, 538).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | панотець | панотці |
Родовий | панотця | панотців |
Давальний | панотцеві, панотцю | панотцям |
Знахідний | панотця | панотців |
Орудний | панотцем | панотцями |
Місцевий | на/у панотці, панотцеві | на/у панотцях |
Кличний | панотче | панотці |