питимий
ПИТИМИЙ, а, е, заст. Рідний; питомий. Бачу, що мені недобре тут буде! Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась? (Вовчок, І, 1955, 15); Не вмирав дідусь той, хоч і нудив світом, бо судила доля, що умре тоді лиш, коли край питимий він побачить вільним, дужим та щасливим (Дн. Чайка, Тв., 1960, 177).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | питимий | питима | питиме | питимі |
Родовий | питимого | питимої | питимого | питимих |
Давальний | питимому | питимій | питимому | питимим |
Знахідний | питимий, питимого | питиму | питиме | питимі, питимих |
Орудний | питимим | питимою | питимим | питимими |
Місцевий | на/у питимому, питимім | на/у питимій | на/у питимому, питимім | на/у питимих |