плюгавий
ПЛЮГАВИЙ, а, е, зневажл. 1. Який викликає зневагу, огиду, непоказний, миршавий (про людину). Як він насмілився всупереч батьковій волі? Через оте чорт батька зна що - таке миршаве та плюгаве? Та коли б не найближчого друга дочка, - плюнути б та й розтерти! (Смолич, Мир.., 1958, 7); Ішов, ішов дорогою - та і в яму впав, любив, любив хорошую - та й плюгаву взяв (Укр.. присл.., 1955, 124); Ще недавно він був таким жалюгідним, здавалось, страх навіки поселився в його плюгавому тілі (Збан., Ліс. красуня, 1955, 42); // перен. Огидний, мерзенний, підлий. - Радзівілл прийшов, так ви, окаянні, не одвітували йому й разу з гармати! Плюгаві страхополохи! (П. Куліш, Вибр., 1969, 72); Його [О. Пушкіна] волелюбні пісні вселяли в серця людей невгасиму віру в те, що не вічно панувати фельдфебелю-цареві з його плюгавими сатрапами (Слово про Кобзаря, 1961, 9).
2. перен. Незначний, мізерний (про предмети). Плюгава річка.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | плюгавий | плюгава | плюгаве | плюгаві |
Родовий | плюгавого | плюгавої | плюгавого | плюгавих |
Давальний | плюгавому | плюгавій | плюгавому | плюгавим |
Знахідний | плюгавий, плюгавого | плюгаву | плюгаве | плюгаві, плюгавих |
Орудний | плюгавим | плюгавою | плюгавим | плюгавими |
Місцевий | на/у плюгавому, плюгавім | на/у плюгавій | на/у плюгавому, плюгавім | на/у плюгавих |