поберегти
ПОБЕРЕГТИ, ежу, ежеш; мин. ч. поберіг, регла, ло; док., перех. 1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти. [Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (Мик., І, 1957, 293).
2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь. Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (Хор., Ковила, 1960, 50).
Поберегти себе - те саме, що поберегтися 1. [Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб'язку (Кроп., І, 1958, 467).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побережу | побережемо |
2 особа | побережеш | побережете |
3 особа | побереже | побережуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поберіг | поберегли |
Жіночий рід | поберегла | |
Середній рід | поберегло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побережімо | |
2 особа | побережи | побережіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поберігши |