поблідлий
ПОБЛІДЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побліднути. - Я й у горішній вітер повертався з моря, - ображається рибалка, але нахиляється над веслами, ховаючи своє поблідле відразу обличчя (Ю. Янов., II, 1958, 58); Він [світ] одразу потемнів у моїх очах, коли я опинився перед поблідлою од страху і гніву матір'ю (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 12); // у знач. прикм. Швидко він вертався назад, похмурий, поблідлий і тіпався увесь (Мирний, IV, 1955, 198); - Стій, - перервав говіркого діда Яць і зиркнув на поблідле обличчя малого Івана (Кол., Терен.., 1959, 14); Було вже, певне, зовсім над ранок. Поблідла місячна скибка висіла низько над сірим імлистим обрієм (Коз., Листи.., 1967, 16).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поблідлий | поблідла | поблідле | поблідлі |
Родовий | поблідлого | поблідлої | поблідлого | поблідлих |
Давальний | поблідлому | поблідлій | поблідлому | поблідлим |
Знахідний | поблідлий, поблідлого | поблідлу | поблідле | поблідлі, поблідлих |
Орудний | поблідлим | поблідлою | поблідлим | поблідлими |
Місцевий | на/у поблідлому, поблідлім | на/у поблідлій | на/у поблідлому, поблідлім | на/у поблідлих |