повчальний
ПОВЧАЛЬНИЙ, а, е. 1. Який містить у собі повчання, напучення. Двоє [селян] стояли осторонь,.. інколи докидаючи й від себе повчальне слівце (Смолич, І, 1958, 53); Плужника почали дратувати повчальні сентенції кабінетного завсідника (Грим., Незакінч. роман, 1962, 162); // Який буває при висловленні повчання, напучення. - Оксано, не спи! - несподівано проказав він повчальним тоном, щоб одвернути од себе.. увагу (Крим., Вибр., 1965, 407); Прислухається Марко до повчального, розважного голосу (Кир., Вибр., 1960, 384).
2. Який навчає чого-небудь, дає корисні відомості, служить уроком. Ще й досі була Хаєцькому впомки та перша ніч його незвичного старшинування. Гірка і повчальна ніч... (Гончар, III, 1959, 308).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | повчальний | повчальна | повчальне | повчальні |
Родовий | повчального | повчальної | повчального | повчальних |
Давальний | повчальному | повчальній | повчальному | повчальним |
Знахідний | повчальний, повчального | повчальну | повчальне | повчальні, повчальних |
Орудний | повчальним | повчальною | повчальним | повчальними |
Місцевий | на/у повчальному, повчальнім | на/у повчальній | на/у повчальному, повчальнім | на/у повчальних |