повінчаний
ПОВІНЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до повінчати. - В Броварах Уже повінчана гуляє Його Настуся молода! (Шевч., II, 1963, 200); - Тепер ти перша пішла на розладдя; а якби ми були повінчані та ти се зробила... (Мирний, III, 1954, 230); Ось які високі розмови довелося почути нареченій, прекрасній дівчині Насті, вже повінчаній і перевезеній до свого нареченого (Довж., І, 1958, 156); // повінчано, безос. присудк. сл. Отож у клечальну неділю Їх і повінчано обох (Шевч., II, 1963, 83).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | повінчаний | повінчана | повінчане | повінчані |
Родовий | повінчаного | повінчаної | повінчаного | повінчаних |
Давальний | повінчаному | повінчаній | повінчаному | повінчаним |
Знахідний | повінчаний, повінчаного | повінчану | повінчане | повінчані, повінчаних |
Орудний | повінчаним | повінчаною | повінчаним | повінчаними |
Місцевий | на/у повінчаному, повінчанім | на/у повінчаній | на/у повінчаному, повінчанім | на/у повінчаних |