поганьблений
ПОГАНЬБЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до поганьбити. Змагання до її [літературної мови] витворення почалось тільки недавно, і то іменно у галицьких писателів [письменників], в тім числі й у декотрих так поганьблених д. Чайченком (Фр., XVI, 1955, 176); Ниць лежить в тіні акації Оленчук..: висічений, поганьблений, лежить, прищухнувши на власному городі (Гончар, II, 1959, 278).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поганьблений | поганьблена | поганьблене | поганьблені |
Родовий | поганьбленого | поганьбленої | поганьбленого | поганьблених |
Давальний | поганьбленому | поганьбленій | поганьбленому | поганьбленим |
Знахідний | поганьблений, поганьбленого | поганьблену | поганьблене | поганьблені, поганьблених |
Орудний | поганьбленим | поганьбленою | поганьбленим | поганьбленими |
Місцевий | на/у поганьбленому, поганьбленім | на/у поганьбленій | на/у поганьбленому, поганьбленім | на/у поганьблених |