поглумитися
ПОГЛУМИТИСЯ, млюся, мишся; мн. поглумляться; док. 1. Док. до глумитися. Чіпка був «виродок»... Як же Чіпку прийняти дітям до іграшки?! Хіба, щоб поглумитися... (Мирний, II, 1954, 46); Славко питався за Краньцовського.. Не знати, чи задумував над ним поглумитись, чи боявся стрічі з ним (Март., Тв., 1954, 302); Жінки намагалися дошкульно поглумитись з Катьки (Сміл., Зустрічі, 1936, 87); Над Пуголовком Жаба поглумилась: - І в кого ти таке гидкеньке уродилось?.. (Сим., Земне тяжіння, 1964, 107).
2. Учинити наругу; наругатися. Тут без числа Турн осліпився, Туди ж в байдак і сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться (Котл., І, 1952, 264); Дійшла чутка, що поглумилися [хулігани] над могилами (Логв., Давні рани, 1961, 34).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поглумлюся | поглумимося |
2 особа | поглумишся | поглумитеся |
3 особа | поглумиться | поглумляться |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поглумився | поглумилися |
Жіночий рід | поглумилася | |
Середній рід | поглумилося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поглумімося | |
2 особа | поглумися | поглуміться |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поглумившись |