погонич
ПОГОНИЧ, а, ч. 1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.). Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П. Куліш, Вибр., 1969, 194); Солдати, їздові, погоничі верблюдів і козаки - всі разом кинулися до теплих хвиль [моря] (Тулуб, В степу.., 1964, 259); * Образно. - Не дуже я приємний для ледарів погонич, Але й мені замало приємності від них (Бажан, Вибр., 1940, 132); // Те саме, що візник 1. Він усе штовхав погонича кулаком у спину, ..як тільки фаетон нахилявся набік (Н.-Лев., II, 1956, 204); Екіпаж прискорив хід і був би викинув своїх їздців, якби погонич раптом не стримав гарячих коней (Кач., II, 1958, 230).
2. Той, хто супроводжує худобу, коней, коли їх переганяють куди-небудь.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погонич | погоничі |
Родовий | погонича | погоничів |
Давальний | погоничеві, погоничу | погоничам |
Знахідний | погонича | погоничів |
Орудний | погоничем | погоничами |
Місцевий | на/у погоничі, погоничу, погоничеві | на/у погоничах |
Кличний | погоничу | погоничі |