погромник
ПОГРОМНИК, а, ч. Учасник або організатор погрому. - Ой, боже, щось буде! - лякалась Маланка. - Погромників будуть судити (Коцюб., II, 1955, 99); Маленька Чехія не скорилась перед загарбниками і погромниками з кількох держав (Рад. Укр., 5. ХII 1953, 3); Я ваш добродій і прибічник, Даю всі вольності, але Не винний я, що мій помічник На вас погромників нашле (Сам., І, 1958, 229); На чолі погромників йшли попи в золочених ризах, з хрестами (Наука.., 3, 1960, 49).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погромник | погромники |
Родовий | погромника | погромників |
Давальний | погромникові, погромнику | погромникам |
Знахідний | погромника | погромників |
Орудний | погромником | погромниками |
Місцевий | на/у погромнику, погромникові | на/у погромниках |
Кличний | погромнику | погромники |