погудити
ПОГУДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. 1. Гудити якийсь час. - Ну, - каже мені дяк, - тепер ви мене похвалили, а я вас, - сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо (Вовчок, VI, 1956, 218).
2. Винести осуд, висловити незадоволення; протилежне похвалити. Треба буде хоч молодому хазяїнові порадити, щоб довідалися; знаю, не погудять ліса (Л. Янов., І, 1959, 362); Хазяїн не погудив. Не дуже й хвалив (Головко, І, 1957, 127); Юнакові так хотілося зустріти в житті справжнього поета, який би зрозумів його, сказав би всю правду про його вірші, може б, і погудив (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 57).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погуджу | погудимо |
2 особа | погудиш | погудите |
3 особа | погудить | погудять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | погудив | погудили |
Жіночий рід | погудила | |
Середній рід | погудило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погудьмо | |
2 особа | погудь | погудьте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | погудивши |