покулений
ПОКУЛЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до покулити; // у знач. прикм. Хвилю стояла [Анна] мовчки, випростовуючи свою високу стать та розправляючи покулені пальці (Фр., V, 1951, 174); Їх покулені постаті, зарослі, занедбані обличчя, крайня зневіра пригадували ту худобину, що призначена на неминучу смерть (Ірчан, II, 1958, 215).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покулений | покулена | покулене | покулені |
Родовий | покуленого | покуленої | покуленого | покулених |
Давальний | покуленому | покуленій | покуленому | покуленим |
Знахідний | покулений, покуленого | покулену | покулене | покулені, покулених |
Орудний | покуленим | покуленою | покуленим | покуленими |
Місцевий | на/у покуленому, покуленім | на/у покуленій | на/у покуленому, покуленім | на/у покулених |