покурити
ПОКУРИТИ 1, курю, куриш, док. 1. перех. і без додатка. Курити якийсь час (див. курити1). [Тиміш:] Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець (Вас., III, 1960, 65); Сусіди побідкалися, покурили, порозходились (Гончар, Таврія.., 1957, 516).
Покурити люльку (кальян і т. ін. ) - використати для куріння якийсь час люльку, кальян і т. ін. Покуримо люльки, щоб дома не журились (Номис, 1864, № 12604); Покурити тютюн (цигарку і т. ін. ) - курити якийсь час тютюн, цигарку і т. ін. - За що ж такого діда обзивати? З ним тютюнцю покурити, побалакати (Тют., Вир, 1964, 324).
2. перех. Викурити всі цигарки, сигарети і т. ін. або багато цигарок, сигарет і т. ін.
3. неперех., перев. із запереч., перен., розм. Про неможливість здійснити що-небудь. [К о н о н:] Стій, словами ласкавими не силкуйся мене замовити, не покуриш! (Кроп., II, 1958, 502); - Чортового батька покуре [покурить]! - одказав гордо Пищимуха. - Він дума, що як він становий, то й хитрий (Мирний, IV, 1955, 384).
ПОКУРИТИ2, рю, риш, док. 1. перех. і без додатка. Курити якийсь час (див. курити2).
2. неперех. Те саме, що покадити. Кинулася Настя хату прибрати і сіни упорати, а Наум засвітив свічечку і ладаном покурив (Кв.-Осн., II, 1956, 85).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покурю | покуримо |
2 особа | покуриш | покурите |
3 особа | покурить | покурять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | покурив | покурили |
Жіночий рід | покурила | |
Середній рід | покурило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | покурімо | |
2 особа | покури | покуріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | покуривши |