послушник
ПОСЛУШНИК, а, ч. , церк. Монастирський прислужник, що відбуває послух (див. послух1 2), готуючись стати ченцем. В його флігель все частіше навідувались сиві ченці, русяві й чорняві молоді послушники (Н.-Лев., І, 1956, 394); Я мав намір вступити в монастир на деякий час, потрібний для обсервацій, у ролі послушника, надягти на себе підрясник, ходити до церкви, їсти й спати разом із братією (Коцюб., III, 1956, 292); Отже, Мцирі, монастирський послушник, тобто монастирський прислужник, що має стати ченцем, .. сповідається перед старим ченцем, своїм вихователем (Рильський, III, 1956, 197); Молоденькі послушники, почепивши на палицю великого козуба, несли до трапезної червоні, підсмажені хліби (Кочура, Зол. грамота, 1960, 189).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | послушник | послушники |
Родовий | послушника | послушників |
Давальний | послушникові, послушнику | послушникам |
Знахідний | послушника | послушників |
Орудний | послушником | послушниками |
Місцевий | на/у послушнику, послушникові | на/у послушниках |
Кличний | послушнику | послушники |