послідущий
ПОСЛІДУЩИЙ, а, е, розм., рідко. Останній; найгірший. - Піду, - каже, - утоплюсь, усі мене обижають - я послідущий на світі! (Номис, 1864, № 4346); Кирило Тур був у Січі не послідущий, був козак-душа, а не братчик (П. Куліш, Вибр., 1969, 144); Козак Мамай скоро втратив з ока й золоте яблучко бунчука, бо гетьман не схотів прийняти бою, послідущий страхополох (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 388).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | послідущий | послідуща | послідуще | послідущі |
Родовий | послідущого | послідущої | послідущого | послідущих |
Давальний | послідущому | послідущій | послідущому | послідущим |
Знахідний | послідущий, послідущого | послідущу | послідуще | послідущі, послідущих |
Орудний | послідущим | послідущою | послідущим | послідущими |
Місцевий | на/у послідущому, послідущім | на/у послідущій | на/у послідущому, послідущім | на/у послідущих |