потурити
ПОТУРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. розм. Прогнати кого-небудь звідкись. Раз учитель потурив його добре, відтоді він став попід вікнами ночами лазити та підглядувати [підглядати], що тут діється (Вас., Незібр. тв., 1941, 172); - Тебе за бешкетництво потурили зі школи (Гуц., Скупана.., 1965, 109).
2. діал. Кинути, жбурнути. Василь став. Білявий Габелок потурив свинку на Василя (Мирний, IV, 1955, 107).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потурю | потуримо |
2 особа | потуриш | потурите |
3 особа | потурить | потурять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | потурив | потурили |
Жіночий рід | потурила | |
Середній рід | потурило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потурімо | |
2 особа | потури | потуріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | потуривши |