потьмарений
ПОТЬМАРЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до потьмарити. З-під грізно насуплених брів блиснули знайомі всім, і ворогам і друзям, чорні, потьмарені гнівом очі (Кач., Вибр., 1953, 105); Рибалки повернулися з багатим уловом, але радість їхня була потьмарена сумною звісткою про загибель двох людей (Трубл., Шхуна.., 1940, 101).
2. у знач. прикм. Який став темним, неяскравим, тьмяним. Дивується [Мар'яна] на молоде личко, що таке привабне в тому потьмареному сяйві (Вас., I, 1959, 273); // Вкритий поволокою. Потьмареними очима дивиться хан у широке венеційське вікно поверх схиленого ниць мудрого свого дивану (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 335).
3. у знач. прикм. Який втратив чіткість сприйняття, запаморочився (про свідомість, розум і т. ін.). Нехай сектант живе своїм потьмареним розумом, але опромінюється світлом, що постійно струменить від молодих, запальних і сильних духом... (Вол., Місячне срібло, 1961, 293).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | потьмарений | потьмарена | потьмарене | потьмарені |
Родовий | потьмареного | потьмареної | потьмареного | потьмарених |
Давальний | потьмареному | потьмареній | потьмареному | потьмареним |
Знахідний | потьмарений, потьмареного | потьмарену | потьмарене | потьмарені, потьмарених |
Орудний | потьмареним | потьмареною | потьмареним | потьмареними |
Місцевий | на/у потьмареному, потьмаренім | на/у потьмареній | на/у потьмареному, потьмаренім | на/у потьмарених |