похмуро
ПОХМУРО. Присл. до похмурий. Невеличка скибка місяця похмуро освітлювала вихідців з того світу (Стор., І, 1957, 342); Тьмяно освітлена кімната виглядала незатишно й похмуро (Дмит., Наречена, 1959, 181); - Всі ви майстри їздить, а як прийдеться платить, то чорт вас і вдержить, - сидячи в санках, похмуро говорить волохатий візник (Вас., І, 1959, 341); І знов на затворі хатина моя, І знов сновигаю похмуро в їй я (Манж., Тв., 1955, 131); Пан Крапивницький у кожному батракові, який поглядав на нього похмуро, вбачав свого найлютішого ворога - комуніста (Чорн., Визвол. земля, 1959, 26); Хтось на гармонії похмуро награє Сумні і радісні - однаково - мотиви (Рильський, І, 1960, 327); // у знач. присудк. сл. Часом і дощ перепадав і похмуро було, то приходилось трошки «сушити повітря» в хаті (Л. Укр., V, 1956, 387); Було непривітно, похмуро, сіро (Скл., Святослав, 1959, 76).