похіть
ПОХІТЬ, хоті, ж. 1. Грубо-хтивий статевий потяг; хтивість. Зиркав [Славко] на неї крадьки, але ласо. Похіть розлялася по його жилах теплотою (Март., Тв., 1954, 232); Невтримний він у похоті до жінок, ненаситний в блуді (Загреб., Диво, 1968, 113).
2. діал. Бажання. Кождий помисл, кожда похіть Оживуть тоді наново (Фр., XI, 1952, 302).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | похіть | |
Родовий | похоті | |
Давальний | похоті | |
Знахідний | похіть | |
Орудний | похіттю | |
Місцевий | на/у похоті | |
Кличний | похоте |