почубитися
ПОЧУБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. почубляться; док., розм. 1. Док. до чубитися. [Конон:] А бува, що і вкрадуть [на ярмарку] гроші; бува, що сп'яну почубляться і бебехи один другому надсадять (Кроп., III, 1959, 210).
2. Чубитися якийсь час. - Я думала, почубляться [півні] - та й перестануть (Мирний, І, 1954, 237); І я тої думки, товариші, - нехай почубляться [німці й мадяри] (Довж., І, 1958, 367).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | почублюся | почубимося |
2 особа | почубишся | почубитеся |
3 особа | почубиться | почубляться |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | почубився | почубилися |
Жіночий рід | почубилася | |
Середній рід | почубилося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | почубмося | |
2 особа | почубся | почубтеся |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | почубившись |