поштовик
ПОШТОВИК, а, ч., розм. 1. Поштовий службовець. Поштовик з гудзиками, на яких ще красувалися кігті царського орла, скоса глянув на Сльозу (Панч, На калин. мості, 1965, 207); П'ятнадцять мільярдів листів, листівок, бандеролей обробляють поштовики нашої країни за рік (Наука.., 9, 1966, 55).
2. рідко. Те саме, що поштар 1. Увіходить поштовик - поклав на столі газети (Головко, І, 1957, 327); Поштовик скоса поглянув на невідоме село, стримуючи гарячих коней (Кучер, Вогник, 1952, 85).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поштовик | поштовики |
Родовий | поштовика | поштовиків |
Давальний | поштовикові, поштовику | поштовикам |
Знахідний | поштовика | поштовиків |
Орудний | поштовиком | поштовиками |
Місцевий | на/у поштовику, поштовикові | на/у поштовиках |
Кличний | поштовику | поштовики |