пощербити
ПОЩЕРБИТИ, блю, биш; мн. пощерблять; док., перех. 1. Док. до щербити. Погуляли гайдамаки, Добре погуляли: Трохи не рік шляхетською Кров'ю наповали [напували] Україну, та й замовкли - Ножі пощербили (Шевч., І, 1963, 139); Пропало моє добро, ще й новісіньку сокиру Соловейкові пощербила (Н.-Лев., II, 1956, 23); Гей, коняку турки вбили, Ляхи шаблю пощербили (Щог., Поезії, 1958, 62); - Та гляди, бритви не пощерби (Тют., Вир, 1964, 331).
2. перен. Погіршити що-небудь, втратити на чому-небудь, завдати втрат комусь. [Омелько:] Не зачіпай дурного, то й свого розуму не пощербиш! (Кроп., І, 1958, 69); Хотіли нас фріци рабами зробить - та нам їхні орди вдалось пощербить (Тич., II, 1957, 139).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пощерблю | пощербимо |
2 особа | пощербиш | пощербите |
3 особа | пощербить | пощерблять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пощербив | пощербили |
Жіночий рід | пощербила | |
Середній рід | пощербило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пощербімо | |
2 особа | пощерби | пощербіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пощербивши |