поязичити
ПОЯЗИЧИТИ, чу, чиш, док., над ким, перед ким і без додатка, розм. Наговорити чогось поганого про кого-небудь. Ще невість-що наплеще на їх [них], на неї, поязичить перед людьми? (Григ., Вибр., 1959, 51); Витурила [Окуниха] з оденок в'їдливу багатирку, яка завжди охоча була над всяким поязичити (Стельмах, І, 1962, 167).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поязичу | поязичимо |
2 особа | поязичиш | поязичите |
3 особа | поязичить | поязичать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поязичив | поязичили |
Жіночий рід | поязичила | |
Середній рід | поязичило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поязичмо | |
2 особа | поязич | поязичте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поязичивши |