призвичаєний
ПРИЗВИЧАЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвичаїти. - Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Загреб., Диво, 1968, 149); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Кроп., І, 1958, 419); // призвичаєно, безос. присудк. сл. Коритись господареві сім'ї призвичаєно в домі (Ле, Хмельницький, І, 1957, 62).
2. у знач. прикм. Який звик до чого-небудь. Артем Петрович не призвичаєний до писання, йому легше кілька складних операцій зробити, ніж подолати одну сторінку спогадів (Хижняк, Килимок, 1961, 26); Призвичаєний до давньої практики василіянської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в класі били учеників (Фр., IV, 1950, 236); [Марина:] Посивів, голубе. Ось і гудзик одірваний. [Прокіп:] Нічого, Марино, я тепер до всього призвичаєний (Корн., II, 1955, 111).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | призвичаєний | призвичаєна | призвичаєне | призвичаєні |
Родовий | призвичаєного | призвичаєної | призвичаєного | призвичаєних |
Давальний | призвичаєному | призвичаєній | призвичаєному | призвичаєним |
Знахідний | призвичаєний, призвичаєного | призвичаєну | призвичаєне | призвичаєні, призвичаєних |
Орудний | призвичаєним | призвичаєною | призвичаєним | призвичаєними |
Місцевий | на/у призвичаєному, призвичаєнім | на/у призвичаєній | на/у призвичаєному, призвичаєнім | на/у призвичаєних |