приручення
ПРИРУЧЕННЯ, я, с . 1. Дія за знач. приручити. У степовій та лісостеповій смугах населення переходило від мисливства до приручення тварин (Іст. СРСР, І, 1957. 9); Скотарство виникло [в період неоліту] в результаті приручення тварин (Іст. УРСР, І, 1953, 18).
2. розм. Справа, доручена кому-небудь.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | приручення | приручення |
Родовий | приручення | приручень |
Давальний | прирученню | прирученням |
Знахідний | приручення | приручення |
Орудний | прирученням | прирученнями |
Місцевий | на/у прирученні | на/у прирученнях |
Кличний | приручення | приручення |