причуда
ПРИЧУДА, и, розм., рідко. 1. ж . Примха або дивацтво. Були Латинці дружні люди І воюватись мали хіть. Не всі з добра, хто од причуди, Щоб битися, то рад летіть (Котл.,1, 1952, 190); Була в панів причуда : де знання, де техніка - не пускати бідняка (Тич., І, 1957, 173).
2. ч. і ж . Людина, поведінка якої викликає здивування; дивак. [Панна:] Слухайте, ви тільки не смійтеся з мене, бо мене і так уже мають за якусь причуду (Вас., III, 1960, 398).
3. ж . Образ кого-, чого-небудь у людській уяві; привид. * У порівн. Перед очима, як та причуда, манячила її постать метка, жвава (Мирний, І, 1949, 128).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | причуда | причуди |
Родовий | причуди | причуд |
Давальний | причуді | причудам |
Знахідний | причуду | причуди |
Орудний | причудою | причудами |
Місцевий | на/у причуді | на/у причудах |
Кличний | причудо | причуди |