просурмити
ПРОСУРМИТИ, млю, миш; мн. просурмлять; док., перех. і неперех. Док. до сурмити1. [Покликач (просурмивши багато раз ):] Вирок суду! [Голоси:] Та цитьте! Дайте слухать! (Л. Укр., II, 1951, 536); Перелетіли вальдшнепи. Просурмили останні журавлі (Рудь, Гомін.., 1959, 108); Сурмач просурмив відбій (Добр., Очак. розмир, 1965, 147); - Ти, бач, зазіхнув на честь Ярини Подолянки! - тоненько просурмив пан Хівря (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 145).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | просурмлю | просурмимо |
2 особа | просурмиш | просурмите |
3 особа | просурмить | просурмлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | просурмив | просурмили |
Жіночий рід | просурмила | |
Середній рід | просурмило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | просурмімо | |
2 особа | просурми | просурміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | просурмивши |